У нас в Карпатах

Закарпатський театр драми і комедії (м.Хуст) гастролював в Ужгороді з новою виставою С.Архипчука “Червона Шапочка в Карпатах” за п’єсою Л.Полтави і В.Безкоровайного.

Ужгородців не так вже й часто балують повноцінними музичними виставами з живим оркестром. Він був чи не найголовнішим персонажем усього спектаклю. Хлопці і дівчата виклалися на всі сто, а після вистави, проводжаючи публіки ще й утнули віночок з французьких і мексиканських мелодій. Не менше постаралися світло- і звукотехніки (окрім музики вистава просякнута різними звуками лісу і села), там постійна зміна дня і ночі, різної погоди тощо. Спектакль надзвичайно складний технічно, не кажучи вже про розкішні декорації і костюми. Це по-своєму рекордна робота в історії закарпатського театру за всю його понад сторічну історію. Коли ж додати, що ряд акторів прийшли до театру буквально з вулиці, то експериментальність постановки стає ще більш вражаючою. Як директор В.Снітар справився з тим усім, знає лише він.

Хустяни дали три покази. На два перші прийшли діти з ужгородських шкіл. Зала була вщерть переповнена, навіть доставляли лавочки з коридору. Оскільки вистава інтерактивна, малюки залюбки включилися у діалог. Одного разу Шапочці (В.Вайнраух) навіть довелося зімпровізувати: «Діточки, я і сама знаю, що там не моя бабуся, а вовк. Але давайте спробуємо разом вивести його на чисту воду”. Режисер казав, що актрису на головну роль підбирав чи не найдовше, розглядалося вісім варіантів, бо ж потрібен був і неабиякий драматичний талант, і голос для сольного співу.

На третій показ зібралася більш літня публіка, оскільки спектакль саме для сімейного перегляду. Крім родзинок для малюків (дуже жвава реакція на те, як песик чистить зуби і зачісується), там багато натяків, розрахованих вже на дорослих. Автори-емігранти писали п’єсу, коли в Карпатах щойно вщухли бої Української Повстанської Армії, тому стара історія набула відповідного забарвлення, обросла тогочасними алюзіями. У їхній версії нехитра історія про дівчинку і вовка обросла масою нових героїв, перетворилася на притчу, про те, що сам карпатський ліс не приймає зайд і зумовлює їхню поразку.

Хустський Вовк (С.Маслов) – це щось. На його появу діти реагували найбурхливіше.  Справжній трансформер на шарнірах, щоразу в іншому настрої. Віктимний до неможливості, щораз притягає до себе все нові і нові проблеми. Одна з кульмінаційних сцен – напад на вовка білочки (дорослі зрозуміли цю образність дещо інакше, ніж діти). Білочка (Н.Давидюк) – невгамовний живчик, втілення дитинства, енергія фонтанує – можна до неї динамо-машину чіпляти. Вона й одна з важливих пружинок сюжету.

Пес Бровко (М.Шпеньович) – елегантний, як рояль. Злити в одному образі риси хлопчика і тварини, та ще й так нерозривно – треба було постаратися.

Бабуся (А.Смерека) – чи не найбільш загадковий персонаж. Підкреслено моложава, з фантастичними дредами, катається на велосипеді (що виглядає більше як трон на колесах), водночас статечна і поважна. Відчувається, що в її минулому був не один вовк, і навіть не десяток, то ж онучці було що успадковувати.

Мавка (заслужена артистка України М.Рибчук) з її чарівним голосом надає виставі особливої ліричності, затишності, навіть гіпнотизму. Фея Карпатської Ночі (О.Чепелюк) – міс Посмішка з якимись лебединими порухами рук.

Гуцул-Мисливець(В.Бабич) – супермен з голлівудського бойовика, приклад для наслідування юним глядачем. Його вишиванка з джинсами, а потім камуфляжна сітка, інтонації а-ля Шварценеггер запам’ятовуються надовго.

Дерева і Квіти у неймовірному вбранні є ключовими фігурами у багатьох сценах, забезпечують необхідну атмосферу усього спектаклю.

Вистава залишає міцний післясмак, у цьому коктейлі органічно змішано карпатську магію і етніку, сатиру, гру з глядацькими асоціаціями і просто атмосферу веселого дитячого свята.

Сергій Федака, Закарпаття онлайн.Блоги

27 жовтня 2018р