Про «Пригоди іграшкового робота» в Хусті

Наш театр пропонує наймолодшим глядачам здійснити подорож у веселу дитячу казочку «Пригоди іграшкового робота» Станіслава Лозовського (режисер-постановник В’ячеслав Давидюк) з оригінальним підзаголовком «Вовк вороні не їжак, але… і не заєць».

Глядач, ніби спостерігаючи за життям Вовка після казки «Червона Шапочка», має змогу переконатися, що не дарма дітки пробачили Сіроманця за те, що він хотів з’їсти Червону Шапочку і Бабусю, адже той, як і обіцяв, став добрим і присвятив своє життя благородній справі – підтримуванню чистоти й порядку у лісі.

Головними героями казки є лісові мешканці, які намагаються впровадити у лісі кожен свої закони. З одного боку Вовк-санітар лісу (Анатолій Барна), з іншого – Ворона (Микола Шпеньович), про підлість та підступність якої ніхто навіть не здогадується. Ситуація загострюється, кожна зі сторін шукає підтримки серед лісових друзів, починається справжній батл за право бути головним у лісі.

На противагу йому постає Ворона – це своєрідний «вовк в овечій шкурі», уособлення підсупного зла, яке видає себе за добро. Вона в курсі всіх лісових новин, і, мов сорока-білобока, поширює плітки, нав’язуючи своє бачення ситуації.

Своєрідним мірилом у протиборстві стає Робот (Василь Бабич), якого Ворона, на свою нерозумну голову, викрала з дитячого садочка. Він є символом правосуддя, яке, приймаючи рішення, не повинно керуватися емоціями, а тільки розумом, у даному випадку штучним. Перебуваючи «між двох вогнів», Робот знаходить потрібні поради для кожного із героїв, аби ті стали кращими: Заєць перестав боятися, Вовк зрозумів хто є хто, а Ворона покинула пустощі.

Заєць-боягуз (Валерія Вайнраух), який тремтить від найменшого шуму, набирається сміливості і виходить в кінці вистави віч-на-віч на бій з хижою Вороною, чим обеззброює підступну інтриганку.

Мухомори (Аліса Смерека, Сергій Маслов), зовні привабливі, проте насправді отруйні гриби. Таку ж характеристику можна цілком застосувати і до образів-персонажів п’єси. Вони підтримують лихі наміри Ворони, допомагаючи їй у їхній реалізації.

Чарівні метелики (Віра Гангур, Наталя Давидюк) та мотиль (Михайло Анишинець) наповнюють все дійство незвичайною барвистістю та легкістю, уособлюючи красу та гармонію навколишнього середовища.  Природньо, що ці чудові створіння стають помічниками Вовка у дотриманні чистоти і порядку у лісовому царстві. Ефект карнавалу та гарного настрою забезпечують хореографічні мініатюри (балетмейстер – Валерій Кіш).

Сценографія В’ячеслава Давидюка, на перший погляд, невигадлива, проте змістовно-функціональна, адже розрахована на глядача дошкільного віку. Режисерський задум мав на меті не розсіювати увагу малечі яскравими декораціями, а зосередитись на головних проблемах, які порушуються у виставі, а також дати змогу насолодитись вигадливістю персонажів, які за допомогою простих пластикових пляшок створюють справжню ритмічну композицію.

Попри всю легкість, казка має дуже глибокий філософський зміст: не завжди можна довіряти тому, хто видає себе за добро, а той, хто був колись поганим, може змінитися і стати добрим. Не потрібно вішати пожиттєве клеймо на людину, яка колись стала на погану стежку, адже будь-хто має право на прощення. Окрім того, у казці порушується важлива проблема: забруднення довколишнього середовища. На жаль, не всі дорослі показують гідний приклад своїй дитині, залишаючи за собою після відпочинку на природі купу сміття. Тож наш Вовк-санітар лісу – навчає, що потрібно завжди прибирати за собою, бо інакше планета перетвориться на велике сміттєзвалище. Як нагадування про цю проблему довкілля, у центрі уваги вистави стоїть дуже символічний сміттєбак. А ще Вовк є прикладом для малят, як потрібно дбати про особисту гігієну, змушуючи героїв казки постійно мити руки та бути охайним.

Олеся Чепелюк
керівник літературно-драматургічної частини
Закарпатського обласного театру драми та комедії